Проблеми ефективності державної інформаційної політики щодо євроатлантичної інтеграції України на регіональному рівні

Виступ Заступника начальника Управління з організації міжнародних зв'язків й зовнішньоекономічної діяльності дніпропетровської міської адміністрації Войтовича Олександра Петровича

Основою сучасної інформаційної політики у сфері євроатлантичної інтеграції є "Державна Програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки", затверджена ще у грудні 2003 року. Її метою є наступне:

1) підвищення рівня інформованості громадян України про євроатлантичні інтеграційні процеси, НАТО та її розвиток, переваги членства в цій організації, напрями, стан та перспективи співробітництва України з НАТО;

2) підвищення рівня обізнаності молоді щодо євроатлантичної інтеграції України;

3) залучення громадян, громадських і політичних діячів України, представників НАТО та держав - членів НАТО до обговорення актуальних питань, напрямів, організаційних форм співробітництва України з НАТО;

4) забезпечення підтримки державної політики євроатлантичної інтеграції громадянами України.

Ключовим тут є останній четвертий пункт, який, фактично, говорить про необхідність переконувати громадян України у вірності зовнішньополітичних пріоритетів держави. Решта цілей - підвищення рівня інформованості, обізнаності, залучення громадян до дискусій - повинні допомогти досягненню основної мети.

Судячи з соціологічних опитувань, згідно яким число противників членства України у НАТО значно перевищує число прихильників, мета державної політики не досягнута. А з урахуванням географічного розподілення уподобань населення державна програма інформування не виконується саме у східних та південних регіонах України. Мабуть, не має сенсу шукати винних, однак має сенс з'ясувати, як можна змінити цю ситуацію і на якому рівні - загальнодержавному чи регіональному.

Проаналізуємо ще раз цілі державної інформаційної політики, та заходи які здійснюються на її виконання. Згідно з Програмою, необхідно, перш за все, підвищувати інформованість, причому не просто стовно процесів євроатлантичної інтеграції, однак і переваг членства у НАТО. Дійсно, ефект був би значно вищим, якби інформаційна присутність забезпечувалась на тільки у загальнонаціональних, але й регіональних мас медіа та підкріплювалась відповідними заходами. Однак, хто на регіональному рівні має інформувати про переваги членства у НАТО і робити це переконливо, коли навіть на загальнодержавному рівні з цього приводу тривають суперечки, і не всі політичні сили, що готові увійти до правлячої коаліції, підтримують ідею членства України у НАТО.

Звичайно, через нормативні акти можна зобов'язати чиновників всіх рівнів підтримувати у публічній діяльності ідеї євроатлантичної інтеграції, однак щоб це спрацювало, в їх руки треба дати відповідні методичні матеріали, де чітко і зрозуміло пояснити, як треба інформувати громадськість і які аргументи наводити. Якщо ж від регіональної влади вимагається проста підтримка певних заходів, то потрібна або ініціатива з центру, або гроші на відповідні заходи у регіональних бюджетах. Однак навіть за наявності й того й іншого вкрай важливою є інформованість та обізнаність самих чиновників.

Друга мета державної програми - це підвищення рівня обізнаності молоді щодо євроатлантичної інтеграції України. Найбільш дієвою у цьому сенсі є введення відповідних програм у навчальних закладах. Зараз це вже реалізується як у вищих, так і середніх навчальних закладах. З нового навчального року відповідні курси будуть читатись в усіх основних навчальних закладах. Однак ефект стане відчутним тільки через кілька років.

Стосовно третього завдання програми - "залучення громадян, громадських і політичних діячів України, представників НАТО та держав - членів НАТО до обговорення актуальних питань, напрямів, організаційних форм співробітництва України з НАТО" - ініціатива тут не може йти з регіонів. На регіональному рівні такі заходи можна тільки підтримувати.

Якими можуть бути практичні дії для поліпшення ситуації?

Першим кроком повинне бути формування цілісної системи аргументації. Для цього необхідно у стислий термін підготувати своєрідну "білу книгу", яка могла б бути розповсюджена серед посадовців, політиків, експертів та журналістів. Тільки не треба шукати занадто складних пояснень, які зрозумілі тільки дипломатам та військовим. Можливо значно ефективнішою буде, наприклад, просте викладення фактів щодо фактичного рівня залучення Росії до співпраці з НАТО.

Крім того, важливого значення матиме освітній аспект. Згідно Указу Президента № 1861 починаючи з 2006/2007 навчального року до змісту загальної середньої та вищої освіти необхідним буде включення питань, пов'язаних із проблемами міжнародної безпеки, діяльністю НАТО та Європейського Союзу, співробітництвом України з цими міжнародними інституціями. Від того, яким чином буде викладений матеріал викладацько-вчительським складом навчальних закладів буде залежати подальше формування поглядів молоді стосовно вищевказаних питань. Отже, доцільним вважається розробка, публікація та розповсюдження навчального посібника, в якому будуть коректно висвітлені дані питання, а також враховані завдання для самостійної роботи. Крім того, необхідним є проведення курсів підвищення кваліфікації та семінарів з даної тематики для вчителів й викладацького складу навчальних закладів.

На другому етапі сформована цілісна та узгоджена аргументація має бути донесена до громадськості. Найкраще це завдання можуть виконати неурядові організації. Однак, треба мати на увазі, що їм треба подолати власні стереотипи пропаганди минулих років, коли агітація "за НАТО" проводилась виключно на закордонні гранти без врахування особливостей сприйняття тематики НАТО українським суспільством. В сучасних умовах гранти на інформування громадськості повинна надавати українська держава і робити це з врахуванням здатності конкретних неурядових організацій доносити інформацію до конкретної аудиторії.

Третім кроком має стати залучення до інформаційної політики держави PR-структур, можливо тих самих, якім раніше залучались російськими політтехнологами для формування негативного ставлення до НАТО в Україні. Серед них може бути проведений тендер на кращій PR-проект, за результатами якого переможець отримав би державний контракт.

Доцільним також є трансляція хоча б однієї інформаційно-аналітичної програми, яка повинна йти на недержавному каналі й бажано в prime-time (на відміну від „Території безпеки” на І національному вранці в неділю).

Таким чином, алгоритм першочергових заходів має бути наступним:

1. Формування цілісної системи аргументації щодо висвітлення значущих аспектів діяльності НАТО.

2. Підготовка на її основі базової літератури, як інформаційної, так й навчальної. Реалізація цих заходів повинна проводитися через надання українських грантів з метою уникнення уяви про зовнішнє фінансування.

3. Донесення інформації до конкретних аудиторій через діяльність неурядових організацій (семінари, конференції) та проведення PR-кампаній.